Українське Полісся - це казковий край, де сучасне переплітається з дуже далеким минулим, пам'ять про яке береже народна культура. Саме це минуле відкривають нам численні пам'ятки етнічної спадщини, зосереджені в експозиції "Полісся".

Вони розподілені в комплекси відповідно до історико-етнографічного районування, за яким виділяють Лівобережне Полісся (Чернігівщина й північні райони Сумщини), Правобережне Полісся (північні заліснені райони Київщини, Житомирщини й Рівненщини) та Волинське Полісся в межах Волинської області.

В експозиції Полісся

Експозиція «Полісся» представляє комплекс пам’яток народної культури 16-20ст. північних заліснених районів Лівобережжя і Правобережжя, це старожитні терени проживання людини, починаючи з палеоліту, з успадкуванням і розвитком найдавніших культурних традицій наступними епохами. За особливостями етнокультурного комплексу, пов’язаного з процесами етногенезу, у Поліссі виділяють окремі підрегіони.

ЛІВОБЕРЕЖНЕ ПОЛІССЯ

Регіон займає Лівобережжя Дніпра в басейнах річок Десни, Остра, нижньої течії Сейму та Шостки.
Збереження в складі культури різних етапів розвитку народної архітектури демонструють виробничі й господарські будівлі та житло.

У вітряках регіону поєднано традиції дахів на кроквах і зрубних стін. Це стосується обох поширених на Лівобережному Поліссі типів вітряків - стовпових і шатрових. Одноповерховий "млинок" з хутора Лісового Ніжинського р-ну (кінець XIX ст.) належить до стовпових. В експозиції представлено три вітряки шатрового типу ("кругляк") з Чернігівщини й Сумщини та один із Правобережжя. Це будівлі з поворотним верхом. Стіни виведено, мов оборонні вежі, міцними зрубами-восьмериками, традиції зведення яких збереглися лише в храмобудівництві.

Серед інших господарських споруд, представлених в експозиції регіону, - тупчак із с. Архипівка Новгород-Сіверського р-ну Чернігівської обл. (крупорушка для переробки гречки з кінним приводом -"тупчаком").

Традиції сошного будівництва, сформовані й розвинені тут у добу бронзи та поширені серед усіх племінних груп регіону,успадкувала будівельна культура краю, що демонструє гумно з с. Ларинівка Новгород-Сіверського р-ну Чернігівської обл. (початок XX ст.). Приміщення гумна використано для експозиції традиційних довбаних човнів і рибальського знаряддя.

Традицію зрубних багатогранних стін і даху на двох сохах застосовано в клуні з с. Сахутівка Корюківського р-ну (початок XX ст.). На Середньому Подесенні переважають клуні з сошними стінами й лісяним заповненням, як клуня з с. Карацюбин Коропського р-ну. Так тут будують і хліви, і повітки, зокрема експонований хлів з с. Рижки Коропського р-ну.

Традиція широкого застосування лісяних стін у поєднанні зі зрубами й дахами на кроквах позначилася й на хаті із с. Мамекине Новгород-Сіверського р-ну з цієї садиби.

Крупорушка-тупчак із с. Архипівка Новгород-Сіверського р-ну Чернігівської. обл. кін. XIX ст.  Клуня із с. Сахутівка Корюківського р-ну Чернігівської обл. Кін. XIX ст.

 

 

 

 

 

 

 

 

ПРАВОБЕРЕЖНЕ ПОЛІССЯ

Літописний деревлянський край, розміщений у басейнах правих приток Прип'яті, колись багатий на ліси, болота та водойми, вражає архаїчними традиціями й розмаїттям виявів будівельної культури та варіантів іх поєднань.

Явища попередніх етапів не вилучаються з культури, вони співіснують з новішими або зміщуються на периферію культурного простору, наприклад, з житла на господарські, виробничі, тимчасові або сезонні будівлі. Про це свідчать: поширення сошних конструкцій у всіх функціональних типах будівель; різноманітні покрівельні матеріали - дерн, лляна чи конопляна костриця, пирій, болотяна трава, солома, дрань, ґонт, колена дошка; різні конструкції даху - крокви, сохи, зруби; різні техніки - зруби без врубок, зруби на кілках, зруби, в'язані архаїчними врубками, і зруби, в'язані в канюки чи замки, та ін.

Прикладом цього стали сволоки з зооморфними та антропоморфними випусками, прадавні курні однокамерні житла, волокові вікна з дошками-засувками,гутні шибки, світлодимові отвори в даху, лучники-світачі й димоволоки у стінах, ворота й двері "на бігуні", вільчики, закрилини й крючини та ін. Це документальні сліди шляхів розвитку будівельної культури за багато тисячоліть. Будівлі зведені в комплекси за ознаками спільності території, будівельних типів, сакральної функції.

Хата із с. Мамекине Новгород-Сіверського р-ну Чернігівської обл. Кінець XIX ст. У дворищі з Прип'ятського Полісся

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Садиба з Коростенщини (хата, стебка, пасіка, ще не встановлена клуня-тік) комплексно представляє культуру краю, що був колись центром етнічної території деревлян.

Тут представлена хата (XVIII—XIX ст.) зі шляхетського с. Бехи, що не було покріпачене. Покутньої ікони в хаті немає, і це - давня поліська традиція, коли покуть був заповнений лише дохристиянськими традиційними святинями, а образи, що з'явилися пізніше,розміщували на вільних ділянках стін, поряд із покутем. Саме так покутня ікона в хаті розміщена нижче, під окремим рушничком.

Цікавою є стебка з с. Мединівка (кінець XIX ст.) - утеплена комора на городину, зведена в зруб з вільхових колених плах,укладених на мох, що має утеплену піском дощану стелю. Традиція утеплених комор на городину поширена на всьому Правобережному Поліссі, тут через високий рівень ґрунтових вод не можна влаштувати погріб. У сильні морози на ніч у ямку в глинобитній долівці насипали жару з печі або й ставили невелику пічечку й протоплювали на ніч.

З традиціями культового будівництва можна ознайомитися на прикладі церкви та дзвіниці XVIII ст., каплиці XVII—XVIII ст. і придорожного хреста-каплиці з Рівненщини. У цьому комплексі експонується "ток" XIX ст. з шатовим зрубним дахом.Каплиця з с. Клесів Рокитнівського р-ну має зрубні стіни й сошні дахи "на королях". Поставили її в XVII ст. пастухи на околиці села біля святого джерела.

Двоповерхова дзвіниця із с. Великий Жолудськ Володимирецького р-ну Рівненської обл. (1777) має комору на першому поверсі, складену з кругляків у зруб, та каркасний другий поверх власне дзвіниці, вивершеної шатровим дахом з "королем".

Дзвіниця із с. Вел. Жолудем Володимирецького р-ну Рівненської обл. 1777 р.

Воскресенська церква із с. Кисоричі Рокитнівського р-ну Рівненської обл. (1789) зведена із соснових кругляків архаїчними квадратними зрубами. На центральній бані зберігся прадавній рівнораменний чотирикінечний хрест як традиційний сакральний знак, з півмісяцем, хмеликами-зміями на раменах і малими хрестиками на кінцях. Подібні знаки має і придорожний хрест-каплиця із с. Воронки Володимирецького р-ну. Придорожні хрести ставили на роздоріжжях чи при в'їзді в село.

"Ток" із с. Кишин Олевського р-ну Житомирської обл. - традиційна для регіону квадратна клуня, рублена з соснових плах, вивершена шатровим зрубним дахом з вінцями, перекладеними без врубок, та з вершиною, закладеною дощаним "подком". Саме цей будівельний тип став основою традиційної церковної бані з шатровим зрубним верхом.

Хата з с. Серники Зарічненського р-ну Рівненської обл. (1821) поєднана із кліттю з с. Дроздин Рокитнівського р-ну Рівненської обл. (XVIII ст.). Тут показано процес утворення відомого по всій Україні трикамерного житла з хатою, сіньми й коморою, яке у свій час прийшло на зміну традиції розміщення на садибі однокамерних будівель - житла й комор.

Хата без стелі, дошки-стелини укладено зверху по накоту даху, це поширена в минулому так звана, "горбата" стеля. Курна глинобитна піч бита по дощаному поду, настеленому по дерев'яній конструкції, що нагадує сани з полозами. Освітлює хату лучник-світач.

Садиба пасічника з Прип'ятського Полісся

Садиба має комплекс будівель з порівняно плоскими дахами (хата, стебка, хлівчук). Це явище відоме в багатьох місцевостях. Хата із с. Блажове Рокитнівського р-ну Рівненської обл. (XIX ст.) двокамерна, рублена із соснового тесаного на два боки брусся, стеля - з колених дощок, утеплена піском. Піч глинобитна, на дерев'яній основі, комин плетений і мащений, підвішений до стелі, виводить дим через шию та "каглу" в сіни. Подібні конструкції стін і даху має стебка з с. Юрове на Олевщині, а "хлівчук" для поросят із с. Грабунь на Рокитнівщині - з односхилим дахом.
Дуже давні традиції демонструє курінь із с. Корошине. Це - сезонне житло, яке будували і на дальніх покосах під час косовиці, і на болотах у сезон риболовлі, і на лісоповалі, який припадав на зиму.
Поряд дворище на дві хати. Дворищами називали садиби великої патріархальної родини, в якій залишалися не виділеними в окремі господарства парні родини. Дворище складається з двох хат, "стебки" та "кліті", двох "токів" (клунь) і хліва.

Хата з с. Гажин Наровлянського р-ну Гомельської обл. (XVIII ст.) - двокамерна, рублена із соснового кругляка. Піч курна, глинобитна, на дерев'яній основі, дим з печі виводили крізь прочинені двері. Перед хатою - кліть із с. Березове, що на Рокитнівщині (XIX ст.), зведена з соснового кругляка, зі зрубним накотним дахом, крита коленою дошкою, з піддашком перед дверима. Решта будівель садиби з сошними дахами.

Хата із с. Біловіж Рокитнівського р-ну (XVII ст.) - однодільне житло, рублене з соснового кругляка, стеля дощата, дах на двох сохах. Стебка з с. Познань на Рокитнівщині (XIX ст.), поставлена перед дверима хати, має зрублені із брусів стіни, стелю, утеплену піском, і дах "на дідках" - коротких сохах, врубаних у верхні вінці зрубу на поздовжній осі. Два токи й хлів мають варіанти сошних дахів.

Двір із західної частини Рівненщини (Володимиреччини) недобудований, можна оглянути хату з с. Мульчиці (XIX ст.). Це мінімальний варіант довгого двору-будівлі, поширеного в добу Литовської держави і збереженого в традиції. Тут можна побачити піч, що схожа на сани, з натуральними полозами, на які настелено дошки "поду".

ВОЛИНСЬКЕ ПОЛІССЯ
Волинське Полісся займає простори верхів'я Прип'яті та басейни її верхніх правих приток - Турії, Вижівки, Стоходу, а також суміжні райони Побужжя. На тлі загальнополіських традицій тут простежуються регіональні особливості в народній архітектурі. Усім функціональним типам будівель притаманні зрубні стіни з брусів і дахи на кроквах, про клуні на сохах лишилися не дуже певні спогади. Немає тут і зрубних дахів чи будівель із кругляку, їх рештки можна побачити хіба що в археологічних пам'ятках Луцька й Берестя. У плануванні садиб співіснують варіанти: окреме розміщення однокамерних будівель, приєднання господарських будівель до трикамерного житла в один ряд або навколо нього замкнутим двором чи винесення господарських будівель на окремі двори - підварки.

Садиба із Волинського Полісся

Перша садиба із Волинського Полісся складається з хати, шпихіра (надвірної комори), клуні, кузні й хлівів (не побудовані). Хата з с. Полиці Камінь-Каширського р-ну (1861) має в основі трикамерне житло з вільхових плах і пізніших добудов, зведених із соснового брусся. Стелі не утеплювали піском, як на Правобережному Поліссі,а для того, щоб вона не промерзала, її клали не з тонких дощок, а з товстих плах, щільно підтесаних одна до одної.

Традиційне обладнання курної небіленої "митої" хати - глинобитна піч на дерев'яній основі, піл, лави, жердки на одяг перед полом, колиска, мисник, покуть зі столом та ослоном.

В експозиції представлено шпихір із с. Заброди Ратнівського р-ну (початок XX ст.) - надвірну холодну комору; кузню з с. Залюття Старовижівського р-ну (1911); клуню із с. Видраниця Ратнівського р-ну (XIX ст.).

Окрему групу будівель утворюють хата і шпихір із с. Самари Ратнівського р-ну, де селилися хуторами на підвищеннях серед боліт. Хата з хутора Верестя, шпихір із хутора Козуватого. Це не просто давні традиційні будівлі, це майже археологічні раритети - хата 1587 p., дата побудови шпихіра невідома, але будівельні ознаки подібні.

На Волинському Поліссі була поширена традиція замкнених дворів, відома в країнах Європи. Двір із с. Солов'ї Старовижівського р-ну відноситься до цієї традиції. Двір квадратний, оббудований приміщеннями: комора, сіни, хата, "покліт", "колешня"," сутки", шопа, шопа з воротами, "круглі" хліви на двоє воріт, "сутки", клуня-сілник, шопа з воротами.

Інтер'єр житла

Хатнє обладнання й начиння традиційні: велика курна глинобитна піч, великий піл, широкі лощені лави, стіл і ослін на покуті, ікона в рушничку на причілковій стіні, біля столу - бодня для полотна, ряд жердок для підвішування дитячої колиски-"неньки". У господарських приміщеннях - традиційний дерев'яний, плетений і гончарний посуд, знаряддя, інструменти, олійниця, жорна, рала й сохи, дерев'яні плетені борони та багато іншого. Ззовні двору встановлений керат із кінним приводом для роботи січкарні. Неподалік двору - невеликий вітрячок, розрахований на потреби господаря.

Експозиція Волині розвивається. Тут планується встановити вертикальний гончарний горн, здійснити реконструкцію прадавнього храму волинського типу з дахами на кроквах, як у представлених хатах, прикладом чого є церква із с. Залухів Ратнівського р-ну (XVIII ст.) - двокамерний архаїчний прототип "хатнього" храму з дахами на кроквах.

 

Полісся. Архітектура Полісся. Особливості архітектури. Статті

Відділ «Полісся» сьогодні складається з групи науковців:
Зав. відділом – Несен Ірина Іванівна, кандидат історичних наук. Тема дисертаційної робота «Весільний ритуал Центрального Полісся: традиційна структура та реліктові форми (середина ХІХ – ХХ ст.». За результатами дослідження у 2005 р. видано монографію. Крім цього видано близько 50 наукових публікацій з питань традиційної культури Полісся. Розроблено Тематико-експозиційні плани до виставок: «Чорнобиль і доля народної культури» (виставка експонувалась в Музеї вітряних та водяних млинів (Німеччина), в Національній аграрній академії, в Луганському обласному художньому музеї), «Народна культура древлянського краю: минуле та сучасність» (виставка експонувалась в Коростенському районному краєзнавчому музеї). В експозиції «Полісся» створено: виставковий інтер’єр «Церковні старожитності України» у церкві з с. Кисоричі Рокитнівського р-ну Рівненської обл. Упродовж останніх 10 років проводить фольклорне свято «день ткалі та вишивальниці».
Науковий співробітник відділу – Костенко Людмила Анатоліївна. Здобувач Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського за темою «Аграрно-календарні звичаї та обряди Лівобережного Полісся». Видано 10 наукових публікацій. У попередній період роботи здійснювала загальну організацію фольклорних музейних свят: «Різдво», «Щедрівки», «День пам’яті Тараса Шевченка», «Великдень. Веснянки», «Косовиця», «Жнива», «Покрова», «Андріївські вечорниці». В експедиційному напрямку досліджує східну частину Українського Полісся.
Мистецтвознавець відділу – Копйова Діана Олександрівна. Підготувала наукову тему «Етнографічне вивчення Берестейщини: історіографічний аспект». Працює над каталогом майстрів сучасної художньої вишивки, які беруть участь у «Дні ткалі та вишивальниці».
Мистецтвознавець-експозиціонер відділу – Русінова Тамара Вікторівна. Здійснює загальний нагляд за експозицією «Полісся». Готує лекцію для школярів середніх класів по темі «Поліське житло в обрядах та віруваннях».

Щороку науковці відділу здійснюють пошукові експедиції, у ході яких збираються польові записи, виявляються етнографічні артефакти. Відділ також проводить експозиційну, виставкову, науково-дослідну, фондову і культурно-масову роботи.

Лівобережне Полісся
Ознаки давньої культури, які успадковані ще з палеоліту й вироблені упродовж тисячоліть, містить етнокультурна спадщина «гречкосіїв» – мешканців Лівобережного Полісся. Будівельні традиції цієї місцевості представлені хатою, амбаром (коморою), хлівом, клунями, тупчаком (крупорушкою), вітряками. У майбутньому планується, що буде реконструйовано вітряк із села Синявка, а також давні дерев’яні храми з сіл Городище, Пакуль, міста Березни.
Попри панування зрубів, характерних для цих лісових районів, тут збереглися й прадавні традиції дахів на кроквах
* Вітряк кінця 19 ст. з хутора Лісовий Чернігівської області. Одноповерховий стовповий вітряк – «млинок» з масивним центральним стовпом – «дідом», зрубним стільцем, на якому повертається його зрубний корпус, подібний до селянської комори з піддашком,
* Тупчак початку 20 століття (крупорушка для гречки) з села Архипівка Семенівського р-ну Чернігівської області. Назва походить від кінного приводу – рухомого нахиленого круга діаметром 8 метрів, на який виводять пару коней, під їхньою вагою круг починає обертатись, а коні залишаються на місці, лише переступають – тупають.
* Хата 19 ст. з села Мамекине Новгород-Сіверського району Чернігівської обл. Дводільне житло зі зрубною хатою та сошними плетеними сіньми, напівкурним опаленням.
* Гумно початку 20 ст. з села Ларинівка з овином 18 ст. з села Араповичі Новгород-Сіверського р-ну та клуня початку 20 ст. з села Сахутівка Корюківського району Чернігівської обл. Для клунь північних районів характерні зрубні стіни і облаштування всередині зрубної клітки овина з курною купольною піччю у «поході» (підвалі) для підсушування снопів перед обмолотом.
* Клуня початку 20 ст. з села Карацюбин та хлів середини 20 століття з села Рижки Коропського району Чернігівської обл. Традиція сошних дахів у господарських приміщеннях поширена по всьому регіону, але у середніх і південних теренах вона поєднується з такими ж архаїчними традиціями сошних стін на присохах з лісяним заповненням. У клуні експонується олійниця-воскобійня з села Лукнів Коропського р-ну, з велетенською 11-метровою «стрілою», що піднімається потужним дерев’яним гвинтом. Для цих теренів характерні і лісяні огорожі.
* Амбар (комора) - з села Бегоща Рильського р-ну Курської області. Це традиційна надвірна комора з сошними стінами, закладеними деревом і двосхилим дахом, укладеним по коньковому прогону, з облаштуванням «закрилин». Покрівля з дерну.

Правобережне Полісся
Правобережне Полісся зберегло численні явища будівельної культури, які ілюструють тривалі й складні процеси генези, починаючи з доби кроков у первісному житлі, і сошні традиції, і традиції, що виросли з цього досвіду, розвинувши вінець ощепин по присохах у самодостатню вінечну конструкцію зрубу.
Садиба з дахами на кроквах з Коростенщини огороджена частоколом, із бортями на подвір’ї, до неї входять такі будівлі: хата, стебка, у майбутньому буде встановлено клуню - тік. Поряд з cадибою придорожна капличка-хрест.
* Хата 18-19 століття з села Бехи Коростенського району Житомирської області. Основу будівлі складає давнє житло 18 ст. з хатою, сіньми й коморою, що виходить на напільний піддашок проти сіней і комори.
* Стебка з села Мединівка Коростенського району – наземна комора на городину. Унікальними пам’ятками регіону є різноманітні будівлі зі зрубними верхами: храм, житла, кліті, токи, стебки, хліви.
* Ток 19 ст. (клуня), с. Кишин Олевського р-ну Житомирської обл. є унікальним нині зразком будівлі зі зрубним шатровим дахом.
* Церква1789 р. з села Кисоричі Рокитнівського району Рівненської області. Тридільний храм, зведений з соснового кругляка, в’язаного врубками у «чашку» і драчками, вибраними у вінцях зверху, як у давніх житлах. Верхи зруйновані в роки підготовки до святкування 900-ліття прийняття християнства, відтворені зрубні верхи за аналогами. Каплиця та дзвіниця, що входять до сакрального комплексу, мають сошні верхи.
Будівлі зі зрубними дахами утворюють в експозиції майже цілу садибу, що дозволяє порівнювати їх, визначаючи особливості.
* Кліть 18 ст. з села Березове і кліть 19ст. з хутора Зайці цього ж села Рокитнівського району Рівненської обл. Традиційні надвірні комори з соснового кругляка, з якого зрубом зведено і стіни і двосхилий «накотний» дах.
* Льох середини 20ст. (стебка) з села Нетреба Рокитнівського району Рівненської області. Дубовий зруб, опущений на півметра у землю, стіни з брусів, укладених на мох, дах накотний опуклий.
* Ток 19 ст. з села Озеряни Олевського р-ну Житомирської обл. Дещо видовжений зруб із воротами на довгій стіні, зведений з соснових плах. Дах двосхилий, зрубний «накотом».
* Хата 18 ст. з села Гажин Наровлянського району Гомельської області (бувший Овруцький повіт). Хата 1821 р. з села Серники Зарічненського району Рівненської області з кліттю 18ст. з села Дроздин Рокитнівського р-ну Рівненської обл. Хати з українсько-білоруського пограниччя представляють цілісне в етнокультурному відношенні Полісся, що обіймає басейн Прип’яті. Дводільне житло з Овруччини і тридільне з Зарічненщини (власне Пінщини) зведені з соснового кругляка, в’язаного круглими врубками і драчками, вибраними у вінцях зверху. Дахи зведені двосхилими накотами, криті коленими дошками.

Будівлі з дахами на сохах і дідках
Ціла група будівель від куренів і до храмів успадкувала з доби сошного будівництва традиції зведення стін, а також влаштування даху на сохах, присохах, підсішках.
* Курінь із села Корошине Олевського р-ну Житомирської обл. Відтворений майстрами з цього села, за ще не втраченими традиціями, прямо в експозиції музею в 1973 році. Стіни – у три вінці з соснового кругляка, в’язані без врубок, перекладом деревин на трьох колках. Дах на чотирьох сохах з ощепом, на який спираються дошки покрівлі, тибльовані до зрубу стін.
* Стебка 19 ст. з села Познань, хлів 19 ст. з села Біловіж, ток 19 століття з села Біловіж Рокитнівського району Рівненської області. Група будівель різного призначення зі зрубними стінами і специфічними дахами на «дідках» – підсішках, врубаних у верхню частину зрубних стін.
* Хата 17 ст. з села Біловіж, ток 19 ст. з села Більськ Рокитнівського р-ну Рівненської обл. Будівлі зі зрубними стінами і двосхилими дахами на двох сохах, криті дранню.
* Каплиця 17-18 ст. з села Клесів Сарнинського району Рівненської області. Дводільна будівля складається з клітки давньої каплиці 17 ст. і добудованого у 18 ст. тристінка бабинця. Давня частина складена з соснового кругляка, в’язаного круглими врубками з драчками, вибраними у вінцях зверху. Стеля на поперечних сволоках, дах на стовпі, що має антропоморфний випуск.
* Дзвіниця 1777 року з села Великий Жолудськ Володимирецького району Рівненської області. Подібна за структурою до бабинця каплиці

Будівлі з «плоскими» дахами
Цілу садибу пасічника утворюють будівлі, що мають порівняно плоскі дахи. Покрівлі з колених дошок, укладених на зруб і прогони по гребеню.
* Хата 19 ст. з села Блажове, хлівчук 19 ст. з села Грабунь Рокитнівського району Рівненської області та стебка середини 20 ст. з села Юрове Олевського району Житомирської області.


Будівлі з дахами на кроквах
Дахи на сохах, підсішках і накотом зберігаються переважно у, так би мовити, другорядних господарських будівлях і дуже рідко в житлах, де донині масово утримується прадавня традиція дахів на кроквах, ці ж тенденції бачимо й у клунях, хлівах тощо, зокрема в районах на захід від Горині.
* Хата початку 19 століття з села Мульчиці Володимирецького району Рівненської обл., ток 19 ст. з села Кишин Олевського району Житомирської області.

Волинське Полісся
Із усього Полісся Волинське вирізняється відсутністю сошних конструкцій і зрубних дахів, давніх традицій зведення будівель з кругляка, в’язаного круглими врубками. Стіни тут з колених плах чи брусів. У зрубах часто застосовували колену вільху чи тесану осику. Дахи тут на кроквах, криті соломою, щоправда у минулому широко застосовувалось колене дерево.
* Хата 19 ст. з села Полиці, Камінь-Каширського району; шпихір початку 20 ст. з села Заброди Ратнівського району; клуня середини 19 ст. з села Видраниця Ратнівського району; кузня початку 20 ст. з села Залюття Старовижівського району. Ціла садиба споруд зі зрубними стінами і дахами на кроквах розкриває шляхи розвитку цього будівельного типу.
* Шпихір із хутора Козуватого села Самари і хата з хутора Верестя цього ж села Ратнівського р-ну. Будівлі дуже давні. Хата датована на традиційному місці посвяти – середині причілкової стіни – 1587 роком. Шпихір недатований, але будівельні ознаки тотожні, за винятком дещо меншого розміру і дощатої підлоги. Це будівлі, зведені з соснових різаних (пиляних ручними поздовжніми пилами) плах, врубки у замки виконані без застосування пилки. Хата на стоянах, а зруб шпихіра зведений на масивних дубових лежнях-окоренках, просто укладених на грунт. Повал (стеля) хати не має додаткового утеплення.
* Окружний двір 19 ст. з села Солов’ї Старовижівського району. Представляє збережений на Волинському Поліссі давній тип замкнутого двору. Це квадратний двір, забудований навколо хати з сіньми і коморою приміщеннями, серед яких: покліт на городину, шопа з воротами і олійницею, сілник на корм худобі з січкарнею, сутки, «круглі» хліви, шопа з воротами, шопа на реманент (сохи, плетені борони, рала тощо), «сутки» з «коворотом», колешня.
* Вітряк початку 20 ст. з села Кримне Старовижівського району. До двору належить невеликий вітрячок, розрахований на потреби одного господарства. Це відомий на всьому Правобережному і Волинському Поліссі «козловий» тип вітряка.


« Кругляки» Полісся
В експозиції розміщено кілька вітряків-кругляків з різних районів північної України – від Рівненщини до Сумщини. Це вітряки з рубленим багатогранним нерухомим корпусом і поворотним верхом.
* Вітряк-кругляк із села Мала Морочна Зарічненського р-ну Рівненської області. Побудований громадою у 1948 р. замість вітряка, що згорів у війну. Зведений з вільхи, порізаної по межах.
* Вітряк-кругляк 19 століття з села Смолин Чернігівського району. Двоповерховий кругляк зведений з масивних дубових брусів, чотирикрилий, з шатровим поворотним дахом, критим драницями.
* Вітряк-кругляк 19 століття з села Юнаківка Сумського району. Шестикрилий, двоповерховий з дубових брусів, в’язаних замками у восьмерик, дах шатровий поворотний, критий очеретом.
* Вітряк-кругляк 1911 р. з села Ширяєве Путивльського району. Дубовий, звужений доверху восьмерик встановлено над мурованим підвалом