Полтавщина і Слобожанщина (Харківська, Луганська, частина Сумської та Донецької обл.) були заселені з давніх-давен і входили до складу Київської Русі.

Садиба з с.Попівка Зінківського району Полтавської обл.

Упродовж століть цей край, зазнаючи спустошливих набігів кочових племен, був малолюдним (особливо землі на схід від Полтави). На початку XVII ст. з появою Козацької держави починається масове переселення з Правого на Лівий берег, у Гетьманщину, а також далі на схід, на незаселені простори ("дикі поля"), аж до московських рубежів.

Тут переселенці осідали на "слободах" ("слобідних" землях), звідси й назва краю - Слобожанщина, або Слобідська Україна.

Експозицію "Полтавщина і Слобожанщина" розгорнуто на площі 10 га. Їі розпочинає восьмикрилий вітряк із хутора Кудрявий (с. Високе) Охтирського р-ну Сумської обл., що стоїть при широкій степовій дорозі, яка веде відвідувача до полтавського села.

Народну архітектуру Полтавщини репрезентують 6 садиб,на яких розміщено типові хати та ряд господарських будівель.

Саме полтавські хати найчастіше беруть за зразок традиційної української садиби, якщо знімають історичні фільми – ці хати великі, просторі, дерев’яні, мащені ззовні й зсередини, але комора залишалася немащеною, щоб там провітрювалися продукти. Ті хати дуже живописні.

Хата з с.Кунцеве Новосанжарського району Полтавської обл. кін. XIX ст. Хата з с.Новоохтирка Новоайдарського району Луганської обл.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Хата із с. Ревазівка Новосанжарського р-ну Полтавської обл. (середина XIX ст.) - двокамерна будівля (хата, сіни) каркасно-зрубної конструкції, вкрита парками з очерету, стіни хати заплетено лозою.

Інтер'єр житла

В інтер'єрі - велика піч із закапелками та хрестом на комині, на покуті - мальована скриня. На сволоці, стінах, горищі - засушені лікарські трави, багато глиняного і дерев'яного посуду. У такій хаті жила бабуся-знахарка.

"Влазний" погрібничок з навісом, реконструйований за зразком із с. Гергелі Новосанжарського р-ну, призначався для зберігання овочів.

У кузні із селища Нові Санжари Новосанжарського р-ну (початок XX ст.), що належала ковалю Прокопові Івановичу Мякушці, котрий ставив на виробах власне тавро, можна побачити горно, ковальський міх, ковадло тощо.

 

Інтер'єр хати з смт Шишаки Полтавської обл.

 

Хата з с. Шишаки Шишацького р-ну (1896 ) - рублена з осики, чотирикамерна (хата, хатина, сіни, комора). Стіни житлової частини зовні обмащені глиною, побілені, підведені, а всередині - "миті" розчином лугу, який готували, проціджуючи теплу воду через шар попелу. В інтер'єрі цієї хати - ткацький верстат, на якому ще донедавна ткали плахти.

Саж із с. Вельбівка Гадяцького р-ну (початок XX ст.) - укритий соломою, у якому відгодовували свиней.

Хата з с. Лелюхівка Новосанжарського р-ну (друга половина XIX ст.) - типове трикамерне житло ("дві хати через сіни") з традиційними рубленими сіньми, плетеними димоходами та двома наскрізними дверима. Тут подано каркасну, зрубну та зрубно-закладну конструкції, що характерні для небагатої на будівельний ліс південної Полтавщини. Головним художнім акцентом в інтер'єрі є монументальна піч, комин якої складено з рельєфних теракотових кахоль із геометричним орнаментом.

У світлиці "новомодні" меблі: ліжко, дивани, стільці, що з'явилися в побуті селянина на межі XIX і XX ст. Особливої урочистості та затишку надають господі рясно вишиті рушники, народний живопис, килими, мальовані миски, "тиквасті" полив'яні глечики тощо. Нові Санжари були відомим осередком килимарства, іконопису, художньої вишивки, ковальства.

Комора із с. Деревки Котелевського р-ну (кінець XIX ст.) - один із найкращих зразків надвірної комори, збудованої з товстих дубових брусів у зруб. В інтер'єрі - рублені з дерева та плетені з лози засіки, великі діжки ("кухви") для борошна, довбані липівки для сала, меду, сушні, а також мірочки, ваги тощо.

Клуню (початок XX ст.) реконструйовано за зразком, знайденим у с. Забрідки Новосанжарського р-ну. Це - зручне приміщення для обмолоту й провіювання зерна в негоду.

Курінь, або половник (XIX ст.) - архаїчний тип господарської будівлі, реконструйований за аналогом із с. Шовкопляси Новосанжарського р-ну, де готували їжу худобі, птиці, щоб не смітити в хаті. Будівля використовували також як клуню.

Велику Г-подібну ("ключем") повітку (початок XX ст.) на п'ять приміщень реконструйовано за аналогом із с. Забрідки Новосанжарського р-ну. Три приміщення будівлі призначалися для корів, волів, коней, одне відкрите ("підкат") - для воза чи саней, а одне з віконцем - для господаря майстерні. У повітці експонується сільськогосподарська техніка та знаряддя праці.

Погрібник (кінець XIX ст.) реконструйовано за аналогом із с. Коноплянка Великобагачанського р-ну. Його невисокі стіни з дубових кілків обмащено глиною. Кілки зв'язані обв'язкою, на яку спирається вкритий солом'яними парками дах. Яму закріплено дубовими стояками.

Курник (початок XX ст.) реконструйовано за зразком із с. Лелюхівка Новосанжарського р-ну. Має круглу в плані форму,що існувала в цій місцевості здавна.

Хата з с. Велика Павлівка Зіньківського р-ну (1897) - п'ятикамерне житло (хата, сіни, хатина, комора,) з ґанком перед входом. Стіни зовні та всередині обмащено глиною, побілено. Вікна - з різьбленою лиштвою, віконницями. У хаті багато посуду з Опішного - відомого гончарного осередку на Полтавщині. У хатині - гончарний круг, на якому майстер виробляв глиняний посуд, після чого підсушував його на полицях - "п'ятрах". Просушені вироби випалювали в гончарній печі.

Гончарну піч ("горно") реконструйовано за народним зразком, що був поширений у с. Опішне. Підземну частину печі викладено з вогнетривкої цегли, наземну - із цегли-сирцю. Палили з "пригребиці" (влазної ями), стіни якої укріплено деревом. Посуд для випалювання закладали в саме горно.

Колодязь із с. Вельбівка Гадяцького р-ну (початок XX ст.) - рублений з дуба, з "журавлем"-зводом.

Хата із с. Попівка Зіньківського р-ну (кінець XIX ст.) - з ґанком перед входом - зразок розвиненого типу житла на дві половини. Переділивши світлицю, господар отримав ще одне приміщення - кімнату. У кімнаті - піч, що обігрівала й світлицю. У світлиці на митих стінах висять рушники-"кілковики". У хатині, кімнаті, а також у сінях та на відкритому горищі - різноманітні речі селянського побуту.

 

Інтер'єр хати із с. Бобрівник Зіньківського р-ну Полтавської обл.Кінець XIX ст.

 

Колодязь із с. Тарасівка Зіньківського р-ну (початок XX ст.) - зрубний з дубових пластин, з блоком для мотузки. Чотирисхилий дах, що спирається на два стовпці, вкрито соломою.

Хата з с. Бобрівник Зіньківського р-ну (кінець XIX ст.) з коморою через сіни - один із найдавніших типів житла на Полтавщині.

Миті стіни, а також стеля - мальовані. Хата прибрана до весілля. На столі - коровай ("калач"), шишки, гільце, дерев'яна тарілка з двома чарочками, барильце тощо. На жердці - весільне вбрання молодої, рушники. Унікальною є мальована скриня,на передній стінці якої - козак Мамай. У сінях та в коморі - дерев'яні "кадовби", солом'яники для зерна, скрині для одягу, мережані ярма,маленький возик, яким возили на продаж бублики тощо.Найтиповіші зразки народного житла і господарських будівель, що представлені в експозиції "Слобідська Україна", доповнює громадське дворище, на якому розташовано гамазей.

 

 Хата з с. Кунцеве Новосанжарського р-ну Полтавської обл. Кін. XIX ст.

 

Хата із с. Новоохтирка Новоайдарського р-ну Луганської обл. - рублена з дубових брусів, укрита м'ятою соломою. В її інтер'єрі замість традиційних лав, полу, ослонів - дивани, ліжко, стільці, шафка. Оселю прибрано місцевими рушниками. На жердці - традиційний жіночий одяг: вишита "білим по білому" сорочка, корсетка ("безрукавка"), пояс, "карман" - "ладунка" тощо.

Хата із с. Красна Попівка Кремінського р-ну Луганської обл. (кінець XIX ст.) - перша будівля, яку було встановлено 1971 року в Музеї. У хаті над вікнами, на образах, на стінах рушники, на сволокові-"палянишнику" - хліб, паляниці. На жердці - місцеве вбрання, а біля печі - горшки, миски, ковбушки, водяники. У хаті ткацький верстат, прядка, гребінь з днищем та готові ткацькі вироби.

Гамазей (громадське зерносховище) із с. Луб'янка Білокуракінського р-ну Луганської обл. (початок XX ст.).