«Одяг та тканина Центральної України кін. ХІХ – поч. ХХ ст.

(з фондової колекції Національного музею народної архітектури та побуту України)

                                                                                     Національний одяг –

                                                                              це вияв святкового, врочисто               

                                                                       піднесеного настрою. Це

                                                                           культурно-історична спад-

                                                                            щина наших власних старо-

                                                                        княжих і козацьких часів,

                                                                      щасливих днів України!»

О.Воропай.

Фондова колекція народного одягу НМНАПУ нараховує близько 26 тисяч одиниць збереження. Це одна з найбільших та значимих колекцій серед інших музеїв України. Колекція одягу зібрана  завдяки багаторічній кропіткій пошуковій роботі науковців музею: Є.Гайової, Л. Гури, С. Верговського, Н.Зозулі, Н. Зяблюк, Р. Кобальчинської, Л. Орел, Р. Свириди, С. Щербань та іншими науковими співробітниками, і продовжує щорічно збагачуватись новими цікавими надходженнями.

 

1

 

На сьогодні народний одяг і, зокрема, вишиванки, рушники та писанки – це візитні картки країни. Українці мають не тільки цінні музейні колекції, родинні реліквії народного вбрання, але й продовжують сьогодні виготовляти національний одяг та з любов’ю носити його. Напевне можна сказати, що традиція виготовлення й оздоблення народного одягу в Україні не переривалася.

            Традиційне народне вбрання – це витвір мистецтва, позначений фантазією його творця. Українському народному одягу притаманні краса в оздобленні, натуральність та  функціональність.

З особливою любовю вишивалася сорочка, мистецтво вишивки в ній набуло свого найвищого розвитку й найширшого застосування. Сорочка – це найвиразніший компонент народного одягу, це, можна сказати, інтимна деталь людського вбрання. В кожній місцевості культура оздоблення вишивкою сорочок набувала самобутньої форми на тлі надзвичайного їх розмаїття.

 

3

 

Друга половина ХІХ століття  - поч. ХХ століття - період розвитку української народної вишивки. Найпоширенішими техніками вишивки в оздобленні народного одягу Центральної України цього періоду  було вирізування, виколювання, зерновий вивід, занизування, низь, набирування, вишивка хрестиком, гладь, мережка тощо. Все це розмаїття технік вишивок та орнаментів  представлено у фондовій збірці НМНАПУ.

Регіонально показовою була вишивка «білим по білому» («біллю»), виконані на білому, або сірому полотні. Завдяки цьому орнаменти досягали чудової світлотіньової гри і становили окрему групу серед барвистих українських вишивок.  І нині милують око бабусині сорочки, оздоблені «настилуванням», «вирізуванням», «мережанням», «лиштвою», «прутиком».

Поясним одягом були плахта, дерга, запаска, спідниця. Плахти побутували двох типів: «крилаті» (святкові) та «станок» (напівплахта). Поверх плахти одягали своєрідний фартух – запаску, яку робили  з вовни, парчі, або з шовкової кольорової тканини на підкладці. Починаючи з кінця ХІХ століття плахту поступово витіснила спідниця.

 

2

 

 

Нагрудний одяг представляли корсетки на підкладці, виготовлені з фабричної тканини (оксамит, ситець, сатин, байка). Корсетку прикрашали вишивкою та декоративними деталями.

Підперізувався одяг вовняними крайками та поясами.

Голову жінки пов’язували хусткою різними способами.

Доповнювали комплекс одягу прикраси: добре намисто (коралі), бурштини, «баламути», венеціанське скло, дукачі і банти місцевої роботи.

Чоловічий одяг складався з вишиваної сорочки, яка носилася поверх штанів, свитки, кобеняка або киреї, а взимку – кожуха й шапки. Влітку на голову вдягали брилі та капелюхи.

 «Національний одяг, мова, віра та звичаї – все це надійний захист від національного занепаду. Збереження національного мистецтва, одягу, це глибоке почуття батьківщини та вірності традиції своїх батьків, дідів та прадідів.

 4