Українська вишиванка: історія та легенди, Гончарство, Обробка металів, Плетіння, Писанкарство, Обробка дерева, Ткацтво, Будівництво

Розділ І

1.1. Ткацтво – це одне з найдавніших ремесел. Воно виникло ще в період первіснообщинного ладу і представляє собою тканини, з яких люди шили одяг. Згодом виникла потреба і утеплити своє житло. В цей період виникли килими. Вони були виконані найстарішою ткацькою технікою-килимовою і прикрашені простим геометричним орнаментом. Згодом стали виготовляти складні килими – наприклад, ворсові з рослинним орнаментом. А в ХVIII столітті килимарство набуло вже великого поширення на Україні.

Побутовим було вживання килимів, ними прикрашали ослони, так звані полавочники, столи, скрині, підлоги, постіль, сани, завішували стіни. Килими виготовляли на верстатах двох типів – вертикальних і горизонтальних.

На вертикальних верстатах, які на центральній Україні мають назву кросна, виготовляли гладкі двосторонні і ворсові килими. Узор тканин вручну, шляхом переплітання, обвивання основи кольоровою ниткою, без застосування будь-якого допоміжного приладу – гнички чи човника. Узор орнаменту виконувався на всю ширину основи, а ткався орнамент рапортами, між якими потім вплітався фон. Така техніка дає можливість відтворювати на килимі рослини та квіти з їх закругленими майже природними формами.

 

Крім народних килимів у ХVIII столітті побутували так звані панські килими та гобелени. Панські килими мали своєрідне оздоблення з помітним впливом тогочасних мистецьких стилів бароко, рококо, класицизм. Їх характеризують малюнки з натуралістичним трактуванням квітів, овочів, плодів. Тематичні зображення були характерні також для гобеленів.

Батьківщиною мистецтва гобелена вважають Францію, де брати Гобелен у ХVII ст. заснували мануфактуру, яка виробляла великі ткані картини для утеплення стін і окраси замків. Найкращі зразки гобелена в Музеї Клюні в Парижі, в Ермітажі в Санкт-Петербурзі. Унікальна колекція західно-європейських шпалер є у Львові, в музеї етнографії та художнього промислу. Вони дають нам уявлення про розвиток цього виду мистецтва в ХVII-XVIII ст. У середині нашого століття це мистецтво відродилося і набуло нових сучасних якостей.

Класичний гобелен до ХХ ст. – це переважно живописна картина, виконана засобами ткацтва. Ескізи для них створювали кращі художники, тому протягом сторіч гобелен зазнав впливу всіх стилів мистецтва. Водночас сама техніка гобелена лишилася незмінною. Це було щільне переплетення однорідної пряжі, у якому беруть участь і основа і підткання.

Матеріали і техніка ткацтва були підпорядковані основному – найкраще виявляти малюнок, проробити найменші нюанси всіх деталей композиції. Гобеленова техніка давала змогу відтворювати людські постаті, обличчя, досягаючи об’ємності і пластичності.

1.2. Розвиток сюжетно-тематичних килимів на Україні має свою історію. З історичних джерел відомо, що французькі гобелени великою мірою впливали на розвиток мануфактурного виробництва у країнах Європи.

У ХVII ст. мануфактури виникають на Україні при поміщицьких маєтках. Найбільше їх зосереджується на Полтавщині, Київщині, Волині. Тут працюють досвідчені народні майстри. Виконані ними сюжетно-тематичні, так звані панські килими не поступаються своїми технічними й художніми якостями перед тогочасними західноєвропейськими гобеленами. Майстри пробували свої сили в зображенні птахів, тварин, людей, навіть цілих жанрових сцен.

Мистецтво гобелена на Україні особливо розквітло за роки Радянської влади. І перші пореволюційні роки митці закладають основи сучасного українського гобелена., творчо використовуючи традиції давніх українських сюжетно-тематичних килимів.

Сюжетно-тематичні килими 30-х років з’явились як наслідок зближення народного і професійного мистецтва. До створення картонів сюжетно-тематичних килимів були залучені провідні українські художники – М.Дерегус, В.Касіян, А.Петрицький, Д.Шавикін та інші.

При музеї Українського мистецтва були організовані спеціальні ткацькі майстерні, на роботу в які були запрошені кращі народні килимарниці з визначних осередків. Це була творча, натхненна праця майстринь, які поступово опановували складну техніку гобелена. Водночас вони ділилися секретами народного килимарства, вносили корективи в ескізи художників.

Саме в 30-ті роки були створені гобелени М.Дерегуса “Повернення з поля”, Д.Шавикіна “Парад Червоного козацтва” та багато інших, що ввійшли в скарбницю українського декоративного мистецтва.

Однією з перших майстринь, які ткали гобелени була Наталя Вовк. Вона була надзвичайно талановитою килимарницею. Її килими у 1913 році на Петербурзькій кустарній виставці здобули Золоту медаль.

Поряд з Наталею Вовк працювала Тетяна Іваницька. У роки Великої Вітчизняної Війни німецькі фашисти стратили талановиту майстриню в її рідному селі Срібному на Чернігівщині. Вороги розіп’яли килимарницю на кроснах і живою спалили на тлі недокінченого українського килима.

Після Перемоги поволі оживає мистецьке життя. Художники з великим натхненням і ентузіазмом створюють тематичні килими з багатофігурними композиціями, перетворюючи їх на великі станкові картини з об’ємнокласичним рішенням зображень, світлотіньовою розробкою форм.

Наприкінці 50-х років художники замислюються над створенням тематичних килимів, які б відійшли від станкового живопису, заговорили мовою декоративного мистецтва. Саме на це були спрямовані творчі шукання художників Івана та Марії Литовченків.

Їхні роботи виконані узагальнено, у площинно-декоративній манері, яскравій кольоровій гамі.

Починаючи з 60-х років гобелен перетворився на мистецтво монументального текстильного панно, яке притаманними йому художніми засобами передає ритм і динаміку сучасного життя, важливі суспільно значущі ідеї.

Зміст багатьох гобеленів 70-х років передає героїку трудових і бойових звернень.

Українському килиму завжди був властивий лірико-оповідальний характер, тісний зв’язок з мотивами народних пісень фольклору. Гобелен О.Прокопенко “Тонко ткала, дзвінко пряла” – це поетична, спокійна мов жеботіння веретина, розповідь про долю української дівчини в минулому, яка уславилася своїм умінням вправно прясти, майстерно і красиво ткати та вишивати.

Інший гобелен художниці “Де ж ти калинонько росла?” передає радість щасливої події: весілля.

Тонким ліризмом, задумом і сумом пронизаний твір В.Федька “Ой на горі вогонь горить, а в долині козак лежить”.

Сучасні митці виявляють усю неповторну красу і можливості матеріалу, будуть свої твори на конкретному зіставленні, та своєрідному поєднанні й доповненні один одного. В одному й тому самому творі можуть співіснувати щільне й ажурне переплетення, тонкі нитки можуть перемежовуватися з товстими. Усе це створює різноманітну поверхню, гру світла і тіні, глибину простору.

1.3. Здавна славилася Україна своїми талановитими митцями, гончарами, різьбярами, вишивальницями, килимарницями, які створювали життєво необхідні речі, що поєднували у собі красу і доцільність. Майстри намагалися не тільки зробити корисні, зручні у побуті предмети, а й прикрасити їх.

На зміну безіменним ткалям, килимарницям, вишивальницям прийшли знатні майстри, чиї імена відомі далеко за межами країни.

Праця народного майстра нині дуже почесна, вона переростає в художню творчість.

Відомий французький художник Марк Сен-Санс, ознайомлюючись у Києві з досягненнями українських митців був захоплений багатством технік українського народного килимарства, їхнім новим відродженням у сучасних гобеленах.

Розділ ІІ

2.1. Без ворсові двосторонні килими-гобелени виготовляють у більшості на вертикальних ткацьких верстатах. Найпростіша конструкція такого верстата – звичайна рама (дод. 14.1), яка складається з двох вертикальних стійок боковин, і двох перекладень-валів, які служать для натягування основи. Для основи використовуються міцні бавовняні, або вовняні нитки. якими рівномірно обвивається перекладина верстата (дод.15.2). Основа повинна бути натягнута так, щоб можна було змінити зів без зайвих зусиль (дод. 15.3).

Є інший спосіб для виготовлення і заправлення рами для ткання гобеленів: виготовляють дерев’яну раму з добре закріпленими кутами і на її паралельних сторонах набивають невеликі цвяшки вздовж однієї лінії в шаховому порядку на однаковій відстані один від одного (дод. 16.4 (а)).

При тканні на спрощених рамах багато часу займає піднімання почергово ниток основи для утворення зіву (дод. 16.4 (б)).

Щоб не перебирати кожного разу всі нитки, розділяють їх на парні і непарні, можна користуватися пристроєм для піднімання непарних ниток основи.

Нитку утка прокладають так. Спочатку нитку утка заклаюають у зів по високій дузі (дод. 18.6 (а)), далі її прибивають молоточком по центру дуги (дод.18.6 (б)), так, що утворюються дві менші дуги, які також прибивають молоточком по центру кожної (дод. 18.6 (в)). Тільки при такому прокладанні утка структура виробу – буде і без стягування ниток і без дірчастих розріджених ділянок.

У тканні килимових виробів застосовують найрізноманітніші переплетення. Перше й основне – полотняне, коли нитка утка через одну нитку основи перекриває її то зверху, то знизу (дод. 18.5 (а)) утворюючи дрібний рубчик. Більший рубчик утворюється якщо основу перекривати через кожні дві нитки (дод. 18.5 (б)), Якщо одну нитку утка темного кольору чергувати із світлою ниткою утка, то утворюються смуги у вигляді стовпчиків (дод. 18.5 (в)).

Кольорові площини рисунка, які піднімаються вгору крутіше, ніж під кутом 30о, треба виконувати прямолінійним ступінчастим контуром. Точно вертикальні контури тчуть “на линову нитку” (дод. 19.7), обвиваючи нитку утка двох суміжних кольорів за одну й ту саму нитку основи.

У техніці килимарства можна виконати будь-яку лінію-пряму, криву (дод.20.8), коло, овал, тощо. На (дод. 21.9) показано, як тчеться округлі площини. Місця в яких не з’єднувались, різноколірні нитки можуть бути в 2-3 прокиди.

Найскладніша, найпоширеніша на Україні техніка ткання – “округлення”. Схема “кружляння” ниток утка залежить від крутизни кольорових площин (дод.21.10).

Часто буває потрібно підкреслити площину більш грубим контуром рисунка. Ефекту досягають за рахунок перевивання зверху двох ниток основи і знизу кожної нитки (дод. 22.11 (а)), Довші стібки утворюють перевивання знизу по чотири (дод. 22.11 (б)). Змінюючи напрям настилання з уточних настилів утворюють красиву рельєфну косичку (дод. 22.11 (в)). Різні техніки ткацтва показано також на (дод. 22.12, 13), (дод. 23.14, 15).

2.2. Термін “килимове ткання” походить від спеціального типу узорної тканини – килимів, з виробництвом яких ця техніка найчастіше пов’язана. Залежно від технічних і декоративних особливостей до цієї групи народних ткацьких технік входять: “закладне”, “ворсове” і “ретельчасте” ткання. Килим, виготовлений закладною технікою ткання є гладкою, без ворсовою, двосторонньою тканиною, витканою полотняним переплетенням на двох ремізному верстаті. Кольоровий узорний ефект килима створюється вовняним підтканням, яке щільно збите і цілком покриває товсту міцну основу. Характерною особливістю закладного ткання є те, що різнокольорові шматки ниток підткання вручну закладаються в утворений ремізками зів, перетягуються між потрібною кількістю ниток основи і виводяться на зовні, відповідно до малюнка. Заклавши нитки спіткання по всій ширині тканини, закриваємо зів, прибиваємо. У новий зів нитки спіткання прокидаємо в проте лижний бік. Прокидаючи нитки то в один бік, то в другий, починають вимальовуватись контури різнокольорових площин, які з’єднуються між собою по вертикальній, косій та східчастій лінії.

Строго вертикальні і східчасті контури узору тчуть на “межову нитку” (дод. ), чіпляючи нитки спіткання обох кольорів утворюють щілинеа-ажур. Скісні контури тчуть “на косу нитку” (дод. ), при якій ткач повертає сусідні кольори – кожен на своїй нитці основи і на межі кольорів утворюється щілина. Заміщуючи нитки спіткання одного кольору над іншими на одну-дві нитки основи. У техніці килимарства можна використати будь-яку лінію – пряму, криву, коло. Щоб ткати складні композиції, архітектуру, пейзажі, людські фігури потрібно точно по контуру виконувати переплетення, обов’язково враховуючи з’єднання і переходи двох кольорів. Так, пряма вигнута лінія утворюється полотняним переплетенням, а настила піт канна в окремих місцях не з’єднуються між собою, між ними утворюються проміжки. Тоді наступні прокидки перекривають основу там, де не сполучилися між собою попередні прокидки спіткання. Таким способом тчуть і округлі площини (дод. ).

Найскладніша і найпоширеніша в Україні техніка ткацтва (округлення): кольорові нитки спіткання укладають по колу, неначе наносячи пензлем.

У килимовому ткацтві часто використовують техніку обвивання джгутів. Поєднанню гладкої поверхні з кількома обвитими джгутами на площині килима дає красиву сітку. Можна виділити окремі ділянки малюнка кольором. Працюючи в цій техніці, треба міцно і щільно обвивати стержньові нитки основи.

Ворсові тканини виготовляють на вертикальних ткацьких верстатах. Лицьова поверхня килима покрита кінцями (ворсинок) кольорової пряжі, якою обв’язують дві сусідні нитки основи і закріплюють у вигляді вузла. Килимові вузли в’яжуть горизонтальними рядами по ширині основи, підбираючи кольори. Кожен вузол зсовують і відрізняють довгі кінці пряжі. Кожен ряд вузлів закріплюють однією чи двома нитками міцно скріплюю чого спіткання залежно від способу в’язання ворсові вузли бувають подвійні і півтора разові. У гобеленах все частіше використовують різноманітні волокна і матеріали. Кубинське волокно сизаль, що має золотаве забарвлення у гобеленах застосовують для створення пухнастої фактури. Для цього поодинокі нитки сизаля вплітають у структуру гобелена, залишаючи вільними довгі кінці волокон, які й утворюють пухнастість. Можна застосовувати і стебла трав для декоративних панно, солому злаків, листа папороті, квіти, пір’я птахів, яскраві намистинки. Прямолінійні стебла утворюють цільну структуру ткання. Коли ж застосовують легкі ажурні листки папороті, то нитки спіткання прокладають легко, не збиваючи їх щільно. Утворюється легкий контур, який доповнюється в результаті перевивання кількох ниток основи в певному ритмі. Стебла трави і листя прокладають через одну нитку основи.

Після того, як закінчили ткати килим, його треба зрізати з обох боків і старанно закріпити країн. Для цього кожні дві нитки основи зв’язують вузлом. Існують два варіанти обробки країв: обшити виріб густим обкидним швом або завершити бахромою. Бахрому можна виконати з ниток основи або додатково прив’язати нитки. У бахромі можна застосовувати різноманітні види китиць, можна виплітати намистинки тощо. У майстра є безліч варіантів оздоблення виробу. Фантазія ткача дає змогу творчо підходити до виконання різних матеріалів і технік. Важливо тільки все виконувати майстерно.