(експедиційний матеріал із Хустщини)

 

Основним святом в лютому вважається в народі свято - Стрітення Господнє, яке святкується 15 лютого. Для молоді по селах закінчувалися вечорниці – це залишило свій слід і в народному прислів'ї: " Прийшли громниці – прощай вечорниці".

Під час цього свята по церквах освячувались свічки, які кожен називав " святая свічка", її здавна було наділено великою божою силою, яка лікує, захищає житло, оберігає від хвороб як душу, так і тіло людини і тварини, допомагає молодим дівчатам прояснити свою долю. ЇЇ берегли і протягом року часто використовували для різних потреб.

 

Наприклад, прийшовши з нею після служби в церкві її запалювали перед ворітьми і обходили все подвір'я, вірячи в те, що вона захистить все живе в дворі від поганих очей і невидимих надприродних руйнівних сил. Нею малювали хрещики (хрести) над вхідними дверима, над вікнами, в хаті на геренді ( сволоці).

Дівчата-відданиці на тій свічці ворожили – щоб " з полум’я взнати з якого боку сватача (сватів) чекати" Або топили віск – щоб по застиглому скапуванні у холодну воду в мисці прояснити свою долю. Коли на сімю " нападали різні нещастя" або траплявся падіж на худобу, тоді свічкою-громницею обкурювали все довкола: хату, стайні, увесь двір. Коли помираючи хтось довго не міг відійти в той світ, йому в руки давали цю свічку – " щоб муки зцілила і душу з грішним тілом розлучила".

Під час сильних злив, буревіїв, щоби вітри не знищили достиглі поля і не спалила їх блискавиця запалювали її в хатах. Нею або гранню ( жаром ) з печі обкурювали запряжених биків в плуг, коли йшли на першу оранку, - "щоб її тепло у борозни лягло і рясними сходами проросло". Інколи писав Ю. Чорі ( краєзнавець) " виряджаючи когось із рідних чи близьких у далеку дорогу давали освячену громничну свічку потримати в руці; відламували від неї шматочок воску й клали до кишені – щоб у дорозі була на підмозі". Після Стрітення вже можна було починати роботу в садах : обрізати гілки, прочищати дерева, кущі, щепити дерева, обрізати річні молоді пагінці, щоби пізніше в травні їх прищепити. Відгрібали сніг від стовбурів, щоби сонце обігрівало дерево. А на ті ділянки, де снігу було мало під деревами його переміщали, щоб була волога, там, де було багато вологи прокопували канавки, щоби лишня волога відійшла. Діти разом з дідусями починали готували для пташок різні годівнички і починали розвішувати їх в своїх садках. Старші люди говорили так : " Стрітення повертає птиць до гаїв, а орача – до плуга". Ґазди приступали до ремонтування сільськогосподарських знарядь, очищали від різного сміття поля під оранку. На Стрітення люди придивлялися до багатьох природних прикмет, тому що людині хотілося пришвидшити весну, тепло, мати в наступному році гарні врожай. Про це свято в народі складено багато прикмет, приповідок, приказок, бо ще вірили, що в цей день весна зустрічається із зимою. Вважали, що до Стрітення грім ще спить, заколиханий зимою. Коли ж траплялося, що гримів раніше, то розцінювали , що треба чекати якоїсь біди. Вірили, що "грім тоді просипається, коли весна з зимою зустрічається". Тому свято Стрітення в народі ще називають Грімницями. Бо з цього дня вже вважали, що Грім небом "пішов гуляти й дає про себе знати". В прислів’ях про це так сказано: " Грімниці проснулися – зима минулася. Прийшли Грімниці - збудили землицю. По Грімниці – нема вже санниці( на їздять на санях). Стрітення – Грімниці – весни провідниці". Про інші прикмети розповідають так прислів’я: Якщо Стрітеніє у воді - Паска буде на леді. Якщо на Стрітеніє цяпках із стріх – зима ще довго протягне. Кедь на Стртеніє мряка – не просохне довго млака. Якщо на Стрітеніє сніг – чекай ранню весну на поріг. Якщо на Стрітеніє мороз і погода сумна – буде рання весна. Якщо на Стрітеніє снігом (крупою) сіє – весна дощиком зарясніє. Якщо на Стрітеніє відлига – скоро на ріці скресне крига. Коли на Стрітеніє круги навколо сонця – чекай морозу і вітру на віконця. Кедь на Стрітеніє погода морозна і ясна – весна буде красна. Якщо на Стрітеніє метелиця – весна не скоро стелиться.

Гайова Євгенія