Українське військо часів Гетьмана Богдана Хмельницького нараховувало у своєму складі 60000 вояків основного складу. Воно складалося з піхоти, кінноти та армати.
Піхота українського війська була основним родом військ. Цьому не суперечило те, що у похід козаки виряджалися верхи - перед боєм всі "спішувалися", тобто злізали з коней, окопувалися й обстрілювали ворога. Вояки Війська Запорозького від давніх часів відзначалися вмінням рити окопи, будувати вали, засіки та інші земельні укріплення. Кожен козак, крім рушниці та запасу харчів, повинен був мати сокиру, косу, лопату і все потрібне для того, щоб сипати вали.
Кіннота, як бойова сила, в українському війську перед Великим повстанням 1648 року мала значно меншу вагу і була гірше навчена, і тому польські кінні полки часто перемагали козаків. Для боротьби з польськими військами, які були особливо сильні кінними підрозділами, необхідно було створити також українську кінноту. В перші роки війни з Польським королівством Гетьман Богдан Хмельницький користувався кіннотою Кримського царства. Але пізніше все більше зростала вправність і боєздатність українських кінних підрозділів. У наказах Гетьмана Богдана Хмельницького від
1654 — 1655 років вже завжди відзначався поділ війська на "кінних" та "піших".

Лист запорожців турецькому султанові - це найвідоміша письмова пам'ятка історії Запорозької Січі.

Лист запорожців турецькому султанові

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Надзвичайно цікавий пізнавальний фільм, присвячений історії українського козацтва (скопіюйте посилання в рядок браузера):

 

Наступальному бойові українського війська був притаманний такий порядок
1) бій починала кіннота, яка перебувала у середині бойового порядку й вистроювалася у 3 - 4 ряди "лавою" (серповидним строєм вигнутим у бік від ворожих порядків);

Історія козацтва

Вперше термін «козак» було згадано в Початковій монгольській хроніці  1240 року.

У 14 ст. цей термін вміщено в словник половецької мови та в додаток грецького збірника житій святих. На землях сучасної України згадки про козаків відносяться до XIV ст., коли більшість українських земель юридично належала до складу Речі Посполитої. Козаки того часу — це люди Великого Степу, Дикого Поля, тобто степів, які розташовані на землях сучасної України, Росії, Казахстану й деяких інших країн Азії.

Ці люди вели кочовий військовий спосіб життя, здобували засоби для існування за допомогою війни й підсобних промислів (полювання, рибальство, пізніше - торгівля та землеробство). Ці люди брали участь у військових походах, входили до складу військових загонів чи надвірної охорони заможних людей (шляхти, торгівців), служили у військах різних держав, зокрема - Речі Посполитої, у деяких випадках нападали на панські маєтки, купецькі каравани.

Джерела свідчать, що в умовах розпаду Золотої Орди та підсилення Кримської і Ногайської Орд, які складалися переважно з мусульман і не враховували інтересів християнських воїнів монгольського війська, останні невеликими загонами уходили зі служби, подалі від великих міст, в українські і волжські степи. Серед них було чимало нащадків воїнів дружин тих південноруських і половецьких князівських родів (напр. вищезгадані бродники і берладники), які приєдналися до військ Степової Імперії у XIII-XIV ст. Зокрема, нащадком відомого половецького роду Кият був Мамай, який воював з Дмитром Донським і був у конфлікті з кримськими ханами й нащадки якого стали першими козацькими отаманами, старостами черкаськими.

Одяг козаків

Основний одяг запорізьких козаків — це шаровари, сорочки,  шапки та жупани. На думку Дм. Яворницького, козацький одяг на початку історії козацтва був дуже простим. Але з плином часу життя й побут козаків суттєво змінилися.

Дані свідчать, що запорізькі козаки здобували собі одяг на війні. У цілому, він мав таку перевагу, що не сковував рухів людини та був пристосованим до теплого клімату країни.

На початку свого історичного існування запорізькі козаки не могли й думати про те, щоб займатися своєю зовнішністю та виряджатися в дорогі «шати». Ганяючись за звіром безкраїми степами, глибокими балками та непролазними лісовими хащами, проводячи ночі переважно просто неба, висиджуючи по кілька годин у грузькому болоті та густому очереті, запоріжці були більш схожими на бідняків, ніж на західноєвропейських лицарів у дорогому вбранні. У пізній період запорізької історії, коли у козаків уже з'явилися певні звичаї й певний костюм, багато хто з них часто одягався дуже просто.

Із часом вдалі війни та сам розвиток життя багато змінили в поняттях і побуті запорізьких козаків: розбивши татар чи турків, пограбувавши панів чи євреїв, козаки, повертаючись на Січ, привозили з собою безліч грошей, одягу та  дорогих тканин. Дані, які дійшли до наших часів, свідчать про те, що саме з одягу здобували собі запорізькі козаки на війні — шуби, жупани, шаровари, сорочки, шапки, чоботи, чекмені, смушкові шкури тощо.

Іноземці, які відвідували Січ, зазначали: козаки «люблять гарно вдягатися». Австрійський посол Еріх Лясота, відвідавши Січ 1594 р., записав у своєму щоденнику, що елементом традиційного одягу запоріжців були кобеняки, тобто широкі плащі на зразок мантій, які вони носили поверх іншого одягу.

Гетьмани Війська Запорізького

Богдан Ружинський - 1575-1576
Косинський, Криштоф - 1591-1593
Лобода, Григорій - 1594-1596
Шаула, Матвій - 1596
Василевич, Гнат - 1596-1597
Тихон, Байбуза - 1597-1598
Полоус, Федір - 1595 і 1598
Скалозуб, Семен - 1599
Кішка, Самуїл - 1600-1602
Сагайдачний, Петро Кононович - 1606-1620
Неродіч-Бородавка, Яків Адамович - 1619-1621
Острянин, Яків - 1638-1641
Хмельницький, Богдан Михайлович - 1648-1657
Хмельницький, Юрій Богданович - 1657
Виговський, Іван Євстахійович - 1657-1659
Хмельницький, Юрій Богданович - 1659-1663
Тетеря, Павло - 1663-1665
Опара, Степан - 1665
Дорошенко, Петро Дорофійович - 1665-1668
Ханенко, Михайло - 1669-1674
Гоголь, Остафій - 1675-1679
Куницький, Степан - 1683-1684
Могила, Андрій - 1684-1689
Самусь, Самійло Іванович - 1692-1704
Орлик, Пилип Степанович - 1710-1742

Ще й дотепер в нашому суспільстві немає правдивого уявлення про те, чим була Україна часів Хмельниччини. Уявлення про неї дуже уривчасті й каламутні.
Україна часів Хмельниччини була державою, яка послуговувалася назвою Військо Запорозьке. Ця назва зовсім не означає, що держава ця містилася за дніпровськими порогами, а була скоріш даниною звичаю, оскільки створило її колишнє Військо Запорозьке, яке перед 1648 роком і справді розташовувалося в пониззі Дніпра. На початку Великого повстання 1648 року Військо Запорозьке опанувало терени України Наддніпрянської, а його столиця (в значенні місця перебування уряду) перемістилася до Чигирина. Колишня столиця Війська Запорозького — Запорозька Січ, спорожніла. І лише пізніше, коли гетьманське урядування породило велику кількість незадоволених, вона відтворилася знову і на іншому місці, стала пристанищем незгодних, а утворення, яке виникло при ній, стало зватися Військом Запорозьким низовим на відміну від власне Війська Запорозького, уряд котрого продовжував перебувати у Чигирині і Гетьман котрого вважався зверхником усього Війська Запорозького.