Ще й дотепер в нашому суспільстві немає правдивого уявлення про те, чим була Україна часів Хмельниччини. Уявлення про неї дуже уривчасті й каламутні.
Україна часів Хмельниччини була державою, яка послуговувалася назвою Військо Запорозьке. Ця назва зовсім не означає, що держава ця містилася за дніпровськими порогами, а була скоріш даниною звичаю, оскільки створило її колишнє Військо Запорозьке, яке перед 1648 роком і справді розташовувалося в пониззі Дніпра. На початку Великого повстання 1648 року Військо Запорозьке опанувало терени України Наддніпрянської, а його столиця (в значенні місця перебування уряду) перемістилася до Чигирина. Колишня столиця Війська Запорозького — Запорозька Січ, спорожніла. І лише пізніше, коли гетьманське урядування породило велику кількість незадоволених, вона відтворилася знову і на іншому місці, стала пристанищем незгодних, а утворення, яке виникло при ній, стало зватися Військом Запорозьким низовим на відміну від власне Війська Запорозького, уряд котрого продовжував перебувати у Чигирині і Гетьман котрого вважався зверхником усього Війська Запорозького.

 


Те, що назва держави містила в собі слово "військо", теж є даниною звичаїві і аж ніяк не означає, що влада цього утворення поширювалася лише на військовий стан, званий козаками. Військо Запорозьке в цьому сенсі не є винятком, оскільки відомими є такі держави, як, наприклад, Тевтонський Орден, Литовський орден в назві якого одним зі своїх значень має значення "військо", і який також був державою вшва, хоча й "христового'Ш
Вибір столицею саме Чигирина, а не, скажімо, Києва пояснювався кількома причинами:
1) біля Чигирина містилися маєтки засновника держави - Гетьмана Богдана Хмельницького, а за тодішніми законами "козацького звичаю" набуття козацькою верхівкою нових маєтків було, м'яко кажучи, небажаним;
2) Чигирин містився в безпосередні'' близькості від колиски Великого повстання 1648 року, Запорозької Січі, і в разі його поразки можна було швидко повернутися туди;
3) Чигирин був віддалений від меж головних ворогів Війська Запорозького - Польського королівства та Литовсько-руського великого князівства;
4) Чигирин був наближений до головного союзника Війська Запорозького - Кримського царства.
Таким чином, не можна не визнати, що такий вибір столиці мав багато переваг. Київ же, як і у всі часи, залишався духовною столицею України, що й підтверджувалося перебуванням у нім Київського митрополита.

Як вже говорилося вище, назва Військо  Запорозьке по відношенню до часів після Великого повстання 1648 року зовсім не означає, що це утворення було об'єднанням виключно людей військового стану. Тогочасне Військо Запорозьке було повноцінною державою, яка володіла всією повнотою законодавчої, виконавчої та судової влади на належних їй теренах. При цьому ця держава відкривала дуже широкі можливості для місцевого самоврядування іншим верствам українського народу: міщанам, духівництву та селянам, але при цьому все ж таки залишала за собою всю повноту влади законодавчої та судової.

Таким чином, держава Війська Запорозького була, по-суті, всенародною українською державою. І це чітко повинні розуміти всі, хто хоч якимось чином цікавиться нашим минулим. Без розуміння Цієї обставини стає незрозумілим і все інше, що стосується тих часів.
На чолі держави стояв Гетьман Війська Запорозького, який обирався Військовою Радою та був підзвітним лише їй. Гетьманові належала повнота виконавчої та судової влади. Він також був головнокомандувачем українського війська. Він призначав членів Гетьманського уряду
- Військову старшину, а також глав місцевих урядів - Полковників, яким було передано всю повноту виконавчої та судової влади на місцях.